ВП.ПП. Отсе стаю уже третій раз перед того рода шановним зібранням, а все з одною метою: аж до обмерзіння лізти вам в очі, заглядати у Ваші душі, непокоїти вас і Ваші сумління, закриваючися Т-вом "Просвіта".
Перший раз було це у вересні 1923 р., а другий у жовтні 1925 р. І хоч знаю, що замість ставати перед вами, те саме можна зробити в пресі, а проте вибираю радше цей спосіб, а то з двох причин. Перше: розмова особиста, питанння і відповіди, необхідні пояснення, доводять нас краще до ціли. Друге: не завжди і не все можна оповісти в пресі.
Переходячи до змісту наших розмов, а головно до того моменту, який мене приневолював шукати Вас, то він хоч чисто діловий, а проте о характері більше академічнім. Ми не затягаємо у взаїмному відношенні до себе ніяких зобовязань. А проте мусимо уяснити собі, що я говорячи від імени установи звертаюся до Вас, не як до представників других споріднених установ, але як до членів Т-ва "Просвіта". Як до найчільніших членів, бо саме таких, що займають дуже відповідальні становища в других культурних, економічних установах о далекосяглім громадськім значінню. А все таки, як до членів "Просвіти". І тому, щоби повідомити про стан певних питань, розуміючи, що не всі мають спромогу слідкувати за їхнім розвитком і їхньою постановкою. І також тому, щоби забезпечити Т-ву Вашу моральну допомогу, допомогу як членів Товариства у найважніших і найжиестніших справах цього товариства.
Заки перейду до нинішньої теми нашої розмови на сходинах, кількома словами пригадаю предмет наших давніших двох сходин.
Приводом до перших була поїздка моя і тов. Др. І. К. [Івана Крип‘якевича, M.R.] до волинських Просвіт, до „Просвіти" в Бересті і до Рідної Хати у Холмі. Були це чисто справоздавчі сходини. Після сходин і переведеної розмови ми усталили певні лінії нашого відношення до земель за "сокальським кордоном". В наслідку сього поставлено тоді певного рода домагання, головно до культурних товариств, видавницта і видавців, щоби старалися підпомагати місцеві бібліотеки, віддаючи до них даром видавані собою книжки. В дальшому ході справи переведено певного рода збірку книжок до місцевих просвітянських бібліотек. Збірка була дуже недостаточна. У деяких місцях викликала навіть негодовання, що мовлят, ми наслали багато непотрібного балясту. А треба знати, що ми вже перевели на місці докладну перевірку книжок і вилучили притім 50% балясту, стараючися переслати те, що найкраще й що не узакали балястом. Зроблений нам закид зрозуміємо що йно тоді, коли переймемо до відома, що як не слабі організаційні форми просвітянського руху на Волині, а все бібліотечна справа поставлена там так високо, як ніде у Галичині. Чи з инших постанов перших наших сходин що небудь більше вийшло, мені невідомо. Імовірно не багато.
Добрих два роки праці проминуло, коли у коїтні 1925 р. знову Головний Виділ рішив ще до своїх Загальних зборів станути перед своїми членами. Приводом до цього була потреба притягнення осіб і засобів до просв. праці. А побудом станули дуже вже голосні нарікання на відсутність інтеліґентної громади в громадській, головно просвітній праці. Сходин відбулося двоє. Я спинюся одну хвилину на перших, на котрих я мав ту шану реферовати перед шановними членами. Була це справа здавалосяби, чисто академічна, яка одначе має першорядне значіння. Я зайнявся тоді питанням перспективи в громадській роботі. Приневолила мене до сього обставина дуже великого зріжничковання у гром. праці, котра доводить до того, що поодинокі ділянки затратили розуміння взаїмного відношення до себе, І коли сьогодня застановимося над криком, який викликають тягарі, які ми наложили на себе, i над криком за уніфікацією фондів, як одинокого ратункового засобу, то хиба не допущуся єреси, коли скажу, що причина надмірних тягарів лежить у тому, що в поношенню тягарів не всі члени нації беруть участь. А чому не беруть, находжу відповідь у тому, що справи не розуміють. Та заки це розуміння наступить, ми інтеліґентна громада з усіх шарів громадянства, ми з запертям і самовідреченням мусимо взяти тягар на себе, а піддержуючи в першу чергу всіми засобами просвітну роботу мусимо змагати до сього, щоби розуміння потреб і кличів дійшло до кождої української хати і щоби весь загал перебрав на себе у повній свідомости і відповідальности таку пайку тягарів (розуміється у такому випадку і мови не буде про тягарі), яка на поодинокого члена нації випаде.
Сьогодня піду дальше. І саме предложу певну програму праці, котру всі зібрані мають взяти на свої плечі, коли хотять вратувати себе від великих утрат, а навіть від повної заглади, себто від національної смерті деякі смуги краю. Маю на увазі Лемківщину, західні окраїни і Волинь, Холмщину, Підляше і Полісся.
Моя спроба не буде ніякою новиною, особливо у відношенні до Лемківщини. Саме Головний Виділ Т-ва "Просвіта" був перед великою війною тим чинником, який виступив з ініціятивою праці що до Лемківщини і навіть створив при Гол. Виділі осібну Комісію для справ Лемківщини. Комісія зааранжувала спільні наради з делєґатами ріжних економічних установ, притягнула до нарад організовані чинники на Лемківщині і приступила послідовно до реалізовання відповідних ухвал.
Війна перервала ці змагання. Війна й змінила відносини. У деяких напрямах влегчила нам нашу працю, у деяких зробила тяжкою. А все такий якби воно не було, не вільно нам під ніяким оглядом затіснювати нашого овиду і як відповідальним чинникам слід, мусимо мати на увазі як цілість справ так і цілість українських земель.
До Лемківщини додаю ше землі на західних окраїнах, а далі земель з під бувшої російської займанцини. На нас обовязок зясувати собі наше відношення до них, намітити відповідну програму праці. Не скажу, щоби в нас не було охоти до цього діла. А проте як далеко ще нам до того, щоби нашу охоту перемінити в діло. Бо це, що адміністрація ставить нам труднощі, це ніщо инше як лише один незбитий доказ, що ідея спільности ще далеко не репрезентована нами у такій силі, як би це належало. Тому й причини лежать далеко глибше. Бо самі хочби найголосніщі оплески долонями, що ми на таких а таких то зборах, нарадах тощо, витаємо гостя, брата, представника В.Х.П. і П. зовсім не зистарчають. Вони навіть мають прикру сторону медалі, а саме ту, начебто перед нами стало щось невидоме, нове і ми задля наівного, чисто поверховного захоплення лускаємо в наші долоні так, як би били в них, колиб явився так перед нами представник якої егзотичної країни.
А всеж таки потішаючим обявом є, що в супереч труднощам з боку влади і в супереч поверховному трактованню справи з боку нас самих, йде обєднуюча праця під різними видами й формами і приведе нас до бажаної ціли.
Не підлягає ніякому сумнівови, що найкраще представляються обєднуючі змагання на культурному полі. Саме на полі, котре дає запоруку, що діло на доброму шляху. Вже дещо слабще на полі економічному. А майже зовсім не находимо належного відгомону на політичному полі, не згадуючи про слабенькі перші почини в тому напрямі. А проте все те ще таке слабе, що просто не рівноважить затій, які їдуть з усіх боків. Про зводження спільної будови нема бесіди. Тому навчені дотеперішнім досвідом, а далі розпорчджаючи більшим матеріялом мусимо сказати собі, що треба нам всі сили зєдинити і намітити спільно таку програму праці, якої від нас вимагає хвиля.
[…] Хтось з приявних може поспитати, чому саме він, згл. установа, в якій він працює, має брати участь у того рода праці. На це моя відповідь така. Все має можність істнувати, жити розвиватися тільки живими і здоровими соками, які спливають з цілого народнього організму. Коли яка частина організму завмирає або не дорозвивається, нездорові соки вливаються у здорові навіть частини організму і поволі його затроюють. Вкінці слаби частини будуть загмірати, ослаблення буде переходити на здорові досі частини, процес чахнення буде трівати далі, наш обсяг теріторіяльний буде меншати. А ці установи, котрі досі у свойому splendid isolation почували себе так само самопевними, ці установи побачать перед собою кошмар, істнозання якого вони навіть не підозрівали. У нашому випадку нема хати з краю, є тільки цілість організму і саме ся цілість домагається від нас, скріпленої і скупченої уваги.
Від Сяну на Захід здовж полудневого карпатського паса лежить наша Лемківщина […]. На тій смузі мали ми вже до війни певні організовані установи. […] З просв. культ. установ були тут на Лемківщині Філії "Просвіти" (Новий Санч, Ясло, Сянік), філія "Сільського Господаря" в Сяноці і в Новім Санчи, Повіт. Шкільний Союз, як частина Краєвоно Шк. Союза, з економічних сильний Лемківський Банк. Як далеко сягала тут і як була поглиблена, політична срганізація поодиноких партій, мені невідомо. На всякий випадок можна сказати, що нац. дем. партія могла напевно похвалитися, що уряднича інтеліґенція, а в деякій мірі учительство були членами цеї політ. партії.
За те всевладно панували тут москвофіли. І це треба признати їм, що вони мали за собою маси народу. Вони й мали тут відповідно сильні культурні установи, як читальні Качковського, бурси, мали сильні економічні установи, незвичайно багаті. Використовували знаменито завзяток і консерватизм Лемка, його проворність і доволі добре господарське положення, і недопускали просто українського духу до тих установ і до самого населення. Останніми маркантними москвофільськими виступами були тут: відомий процес в 1914 р. лютовання польсько-ав[с]трійських чинників в першому році війни, а вкінці здвигнення в 1918 р. самостійної лемківської републики.
Положення після війни сильно змінилося. Змінилося в користь української нац. свідомости. Москвофільський рух видимо ослаб і що до своєї ідеольоґії і що до кількости осіб. Сам Лемко бачив дещо світа і чимало вже між ними таких, що брали активну участь у визвольний українській війні. Лемко побачив, що Україна не є польська робота чи інтриґа виміряна на шкоду руськости. І навіть тенденційно препаровані талеєргофські події не в силі вже відвернути Лемка від українства так, як це було до війни.
Чимало життєвих умов змінилося на некористь. Першою самою великою трудностю в наше правно-держ. положення. Дальшою в зубожіння Лемка, якому замкнено всі джерела доходу й прожитку. З перших випливає те, що всякі навіть язикові закони не мають все свойого приложення до території, що належить до крак. воєвідства. Відомі шкільні закони, хоч ми з них найменшої користи не маємо, грозять утратою української школи, навіть без можности виявлення своєї волі в формі відомого плебісциту. З других випливає те, що від Лемка ніщо не зможемо витягнути на організовання боротьби. Привик обходитися без книжки, без ґазети, не буде відчувати потреби уживання названих засобів, щоби ними провадити культурну боротьбу.
Колись давніще наша нац: теріторія сягала далі на захід і на північ. Сьогодня вона зведена до вузького гірського паса, найменше врожайного, котрий для Поляків не представляє бажаного місця для переводження масової кольонізації. Істновання купелевих місць не мало до війни того значіння що сьогодні. Їхнє значіння піднесене ще пашпортовими труднощами тощо. Всеж таки треба признати, що екстермінаційний похід здержався на цій території, а недоступність і консерватизм Лемка та того привязання до рідного довели до таких куріозів, що це сьогодня в в новосандецькому повіті села, в яких немо ні одного Поляка, ні одного римо-католика. А недавно чув я у розмові Поляків таке, що мовляв, Поляки тому здержали похід на Лемків, що вони вже не представляють ніякої небезпеки для Польщини. На їх думку треба племя удержати в чистоті просто на показ, ось як удержується ріжні окази в звіринних городах.
А проте похід уже почався. [...] І похід іде. Крім терору нам так добре відомого, та крім законних постанов, пущено в рух усі культурно-організаційні засоби. […] Тут треба організованої допомоги теки скрізь і ми мусимо на неї здобутися. Жертви хоч як тяжкі, мусимо понести для важнішрї [sic] справи, якою є вратовання національної нашої території.
Переходячи до практичної програми праці, хочу, накреслити її під найблищу пору. В Сяноці маємо зорганізовану філію "Просвіти"[…]. Тамже є і Лемківський кооп. Союз з інструктором і одним вандрівним учителем господарства інж. аґрон. до удержання якого причиняється "Сільський Господар". Названий тут апарат рішучо за слабий на так великий простір. Триста громад находиться окрузі о доволі слабеньких комунікаційних звязках. […] Коли сьогодня читальня "Просвіти" має уже певну марку українську, на разі доволі неприхильно приниману Лемками, так кооператива, а в звязку з нею спетіяльно сільсько-господ. освіта наїде прихильне трактовання з боку Лемка. […] До створення такої організаційної сіти необхідно перевести зараз як найдоклїднішу реєстрацію наших інтелігентних сил з поміж усіх шарів громадянства на місцях. Це робота тяжка і задля її переведення мусимо існуючим у Сяноці установом і працюючим там людям забезпечити потрібні матеріальні засоби і стало їх збільшувати, далі в міру потреби в міру налаштування відносин їх (цих людей) розкидати по території, щоби могли переводити відповідну працю на меншій території. Де прийдеться вибирати для них оседок, це справа дальшого часу. […]
Другу частину лемківської території становить повіт Горлиці, Грибів, Новий Санч і дві громади повіту Новий Торг. По давній історичній традиції належало б, щоби осередну точку становив Новий Санч. І він досі затримує це становище, але в дійсності його не виконує. Не виконує тому начебто не хотів, але тому, що не має до того відповідних людей і потрібного знання. Доки радн. В. Яворський був здоровий, а місцева громада велика, так довго Новий Санч все мав за собою велику притягаючу силу. Сьогодні громада Новосандецька вже дуже мала. Бурса й церква то усе, чим живе місцева громада. Бурса сьогодні зведена до зникаючого числа учнів -9. Те число не буде рости, як видно із того, що мені говорено про відношення польського вчительства до учнів, як таких. Просто нищать молодь, а Лемко який дуже збіднів, не в силі її удержати. Тому на останніх Загальних Зборах падали слова про ліквідацію бурси, про евентуальне створення бурси для дівчат. Цю справу буде мусіти місцевий Виділ філії основно розвалити. Але як небудь справа піде, в Новім Санчи є власна гарна й симпатична реальність. Та майно нищиться, бо нема гроша потрібного на консервацію дому. Ще якийсь час буде церква становити осередну журу місцевого українського елементу. Але й тут йде до гіршого. Елемент чисельно меншає. Уже нема сталої посади катехита, який сповнює функції пароха на місці. Вже є тільки контрактові сили. А як їх зредукують, чого передсмак дається вже чути, тоді й церков поволі згасне. До того контрактові сили зміняються часто. А така зміна також не добре спливає. Ні один з контрактових не чує себе звязаним тісніше з громадок.
І тут наростають завдання, які мусимо взяти на себе. Перш всього насадити тут людину, котра взялаби на себе обовязок інструктора кооперативно-освітного, а тим самим надала певну ширину й глибину праці філіяльного Виділу. […] Новий Санч мусить з обовязку взяти на себе також провід просв. орган. праці на повіти Грибів і Горлиці. […] Методи підходу мусять бути такі, які намічено мнок для Сянока. [...]
За Лемківщиною та В.Х.П. і П. забуваємо ще на одного, дуже збіднілого та щирого й сердечного нашого брата. Є ним населення справдішніх окраїнних смуг, котрі йдуть від березівського повіту аж до ніського, який звязує нашу територію з Холмщиною. Ся смуга в багатьох напрямах відмінна від Лемківщини. Перше всього приходиться нам сконстатувати сумний факт, що ця смугa подається щораз більше під польським напором. Тут бачимо, що населення забуло вже говорити рідною молою.
[…]
Сьогодня ми найбільшу нашу увагу звернули на школу і вічно під вражінням, що тут усувається нам з під ніг основа. Особисто ніщо не можна мати проти крику, який піднімається з сього пригоду. Він робить нас уважними на те, що дозкруги діється. Він каже нам порести відповідну необхідну працю.
Та на мою думку більше уваги нам звертати на діяльність громадянських установ, котрі займаються позашкільною освітою. А треба знати, що під цим оглядом йде горячкова й завзята праця. Пригляньмося тільки фаховій пресі, і найдемо там відомости про доцільну роботу, котру ведують всякі Т.S.L., Polska Macierz Szkolna, Wydział Oświaty Pozaszkolnej, Związki Naucz. Szkół Powszechnych і тд. і тд. Їхню працю підтримують урядові кола, а самоврядні установи, як сойміки дотують поважними субвенціями всі їхні змагання.
Я обмежуся тільки до кількох моментів, а вони зногу мала частина того що дійсно робиться.
Совітний зїзд в Холмі з грудня 1923 року рішив, що на "кресах" треба приходити з необхідною допомогою для суспільних змагань. І коли державна поміч, поміч магістратів, сейміків пливе великими квотами, то це проєктується основання „Skarbu pracy oświatowo-kulturalnej", котрий дійсно входить в життя і вже 1924 рік Скарб замкнув рахунки білянсом на 40000 злотих, з якого уділив позичок девяти освітним установам на їх культурно-освітну діяльність.
[…]
Комісія Люблинська (на Холмщині) має 138 огнищ, уладила курсів 126 з 3061 слухачами, рефератів 99, бібліотек 22, публ. читалень 2, вистав 175, хорів 8, орхестр 5.
Комісія львівська має 103 огниц (бракує решти цифр). Комісія поліська: огнищ 42, курсів 18, з 687 слухачами, рефераті 35, бібліотек 14, хорів 2, вистав 13. Комісія станиславівська слаба. Має огнище в Калуши, Коломиї, Косові і Рогатині. Комісія волинська має огнищ 39, курсів 38 з 892 слухачами, рефератів 2, вистав 11, хорі 2. […]
"Польська Мацех школьна" уладила з останньому році інструкторські тридневні курси в Люблині і мала 317 слухачів в Янові люблинськім (231 слух.) в Луцьку (247 слух) в Волдаві (57 слух).
Уже з поданих чисел бачимо, що всі т. зв. освітні установи йдуть на "креси" з певним посланництвом, який має свої спеціяльні ціли. […]
Розглядаючи освітні періодичні публікації находимо стале вістки про конференції то на Поліссю, то на Волині, в Луцьку, Люблині, не згадуючи про Галичину східну, де стараються опанувати робітними осередками, а потім і селами.
На зїзді інспекторів т.зв. шкул повшехніх 29.Х.1925. була спеціяльна тема: "Освята на кресах". У Шицах під Краковом йшли виклади на тему! "Значене для панства осаднікуф войскових і цивільних на кресах і їх обецне жице."
Узгляднім до того нову установу т. зв. регіональних університетів. Вони мають ширити й скріпити думку батьківщини й своїми, перш всього на кресових смугах. Вони мають штучним способом вщіплювати в серця кресовиків внутрішне переконання, що креси - це їх вітчина й батьківщина. Які наслідки цеї великої плянової походової акції годі сьогодня означити. Наші звязки це так слабі, а жмінка людей, яка займається сьогодня працею на смузі від Лемківщини через західні окраїни а далі Х.В. і П.П. така невеличка і так заабсорбована иншими ділами, що від них годі мати відомости навіть що до їхньої праці у власних установах. Можливо, що успухи незначні або навіть й жадні. Одначе польський воюючий настрій не стримається перед ніякими засобами боротьби. І останніх часах помічаємо такі характеристичні статті […], котрі накликують поліцію на просвітні установи. З цього божевільного крику можна вносити, ще наша праця приносить успіхи. Та нам нічого радіти таким негативним доказом.
Нам необхідне розяснити собі наше завдання, а тоді цілою лавою стати на культурному фронті і створити таку силу матеріяльну й моральну, щоби наші пляни й завдання можна здійснити.